Осінь
Крихітко, дівчинко-осінь,
І як це ти наробила?
Коли, золотава та млосна,
Набрала такої сили?
І вже почорніли дерева,
Їх листя – бентежні листи,
Що зверхньо, немов королева,
За вітром жбурляєш ти.
А він, поблажливо-мудрий,
Плекає і пестить ті дні,
Коли приносить від грудня
Цілунки його льодяні;
Коли і мої сподівання
У листопадній імлі
Зникають, як спомин кохання
На звиклій до всього землі.
11.11.2015