Дам’ян Дам’янов
РОЗПУКА
З душі моєї, що блука по колу,
позбито все, мов листя у гаю.
Чом пішу я пустив її та голу,
чом душу вам довірив я свою?
Чом душу я, мов храм, розкрив нівроку,
й не думав я, що прийде день такий,
як хтось з вас, люди, ницо і жорстоко,
без сорому ікони вкраде в ній.
Не жаль мені, що зламано вереї,
олтар спустів, погашено вогні,
а жаль, що нині з вірою своєю
нема де помолитися мені.
У душу геть обскубану і мертву,
де зовсім не лишилося святинь,
пустив вас необачно, наче в церкву,
а мав її замкнути й стерегти!
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Дамян Дамянов
ПОКРУСА
Душата ми вихрушка я обрули,
защо я пуснах гола и пеша
сред вашите ласкателства и хули...
Защо ви дадох своята душа?
Защо ли като храм ви я отворих
без да помисля аз, че някой ден
незнайно кой от вас, жестоки хора,
иконите без свян ще окраде.
Не съжалявам, че е пуст олтара
и че вратите са разбити с бяс,
но съжалявам че със свойта вяра
днес няма где да се помоля аз.
Душата ми, обрулена и мъртва
пустее без икони и олтар...
Във нея аз ви пуснах като в църква,
а трябваше да сложа катинар!