* * *
Оксані
І все колись спливає, та невже ж
підстава є для крапки в тім романі,
де доля не роздмухує пожеж
на полотні суворо-невблаганнім?
Не навмання ж писали ми листи…
Невже оце я Вам пишу востаннє?
…За нами осінь спалює мости,
іржуть вітри, неначе коні в стайні,
бо в них вже є передчуття зими,
а в нас – ще слів таємні кучугури,
які, напевно, визріють за мить.
І хоч не стануть поміж нами мури,
та все ж ізнов чекатимемо свят,
де пензель фарби змушує олійні
змішатись в монолог, що плів вар’ят, –
слова:
добраніч і мої обійми.
10.11.15