Мiнськi угоди

 
Угоди мінські підписали,
Іще не висохнув папір,
Про зраду дурні заволали,
Не замовкають до сих пір.

Про АТО усе торочать,
Себе збуджують, людей,
Усім голову морочать,
А так у нас усе »Окей!».

Виживає, хто як може,
У громаді – роздирай,
Куди дивишся ти Боже?
Краще винних покарай.

За пролиті людські сльози,
Відчай душі охопив,
За нездійснені надії,
Нас, за що ти не злюбив?

Ми тебе розчарували,
Ведемося все не так.
Нас проблеми вже дістали
Не   життя, а «кавардак».

Чубимося ми  роками,
За стежину на землі,
І махаємо руками,
Стаємо при цьому злі.

Злість з зневагою  панують,
У громаді вже давно.
Роками совістю торгують,
Країну рушать заодно.

Вершать політику нікчеми,
Їм тільки владу подавай,
Доборолись до химери,
Людей знивірили  у край.

Сліпими стали і глухими,
Про гідність, краще помовчу.
Коли стаємо ми такими,
Б’ємося навіть за межу.

Такі в Європі не потрібні,
Реформи треба провести,
Поки часи іще спокійні,
У хаті лад би навести.

В єднанні - сила України,
Це розуміти треба всім.
Щоб посміхалася дитина,
Життя зробіть достойне їм.

Шляху другого не існує,
Навчайтесь, люди, в мирі жить,
Хай дурень злісно галасує,
А ви своїм шляхом ідіть!