До вулику столичного метро
Я подумки комашкою пірнаю.
І в серденьку бентежно. На Дніпро!
Мій рідний! Дай у тебе розпитаю
Про все на світі - місто і птахів.
Про вітер, що гуляє по діброві.
Про що ранковий дощик гомонів…
На перший погляд, може, дріб’язкове.
Та я радію кожній новині!
Побіля твоїх вод моє коріння.
І не забути тут, на чужині,
Мелодію легкого хлюпотіння.
Як скучила!.. Та вголос не скажу.
У мене інший час. І інше небо.
Про себе лиш: « Тримайся!» - попрошу.
І просто будь! А іншого не треба…