Зазирни у мою перехрестями зважену душу.
Що ти бачиш?...
чи бачиш хоч щось, крім затемнення сонця?
Там десь доля сполохана міряє обрій в віконці,
кимось щільно зачиненім чи необачно, чи слушно.
Биті склянки надій, інкрустовані болем нестерпним,
я тобі пробачаю.
…мені – пробачати не треба…
я – закінчилась…
…отже, проси відсьогодні у неба
час у позику...
за обіцянку віддати до смерті…