Хотів написати для всіх я той вірш,
Щоб мені сказали, що за Шевченка не гірш,
Але куди мені до великих поетів ,
До їх не легких для сприйняття сюжетів?
Мені ще летіти й летіти до їхніх вершин,
До їх не осяжних творчих долин...
Немає, певно, зараз митців
Таких ,як раніше, земляків-мудреців,
Де вже країна боротьби за свободу,
Коли і Вкраїна не потрібна народу!
Ніхто не кохає її, як раніше,
Всі лише кажут : "Хочу втекти я скоріше"!
Та як на огороді буде порядок,
Коли помідори біжать з рідних грядок!?
Навіть чорномазі поганці їдуть до нас,
І везуть нам своїх овечих ковбас.
І мордуються в нас, чипають нам дівок..
Та відрубайте їх загарбницьких кінцівок!!
Бо так робили наші козаки,
Коли до нас припералися всякі "сайгаки"!
І був же порядок і боялися нас,
Ото був найпрекрасніший час.
А потім гнобити нас почали:
Все намагались розірвати на шматки!
Але гляньте: країна ж ще ціла!
Ментальність поколін зберегтісь ще зуміла!
Так нащо говориш, що жити - погано,
Якщо не доклав ти жодних зусиль,
І не можешь боротись, та пливти проти хвиль?!