Ті вовки ніч скорботою зігріли...
А ви? Ви бачили луну?
У душу тінь студжену попросили,
думки ліниві вирвою в труну,
і цех ливарний у садку відкрили…
А в зорях час у круговерті
Начал жіночого вогню.
Та разом до дірок затерті
Молитви щему додають,
Тікають числа, мруть моменти…
Збіговисько світів в одній хатині.
Щось має право на життя,
Щось вмерти має в тій хвилині,
Коли з’явилось з небуття.
А серце битись має в кожної людини!
Не бачу шляху я до мрії,
Котру здобули боячись
Голодного, скаженого месію,
Що вас веде «по головах» кудись.
Ті судження ,вовки в овечій шерсті,
Століттями лиш зійдуть нанівець.
А шерсть овечу доти нести
Зможе буть- хто, хоч ченець.
Може світло Вам вознести?