Ні, твого кохання я не хочу,
Як ніколи фальші не хотів.
(В.Симоненко, „У вагоні“)
Горить багрянцем тихий вечір
і заглядає у вікно.
Ще очі бачать твої плечі,
але мені вже все одно.
Все рівно вже, куди прямуєш
і з ким сьогодні будеш спать,
кого в черговий раз плямуєш
і буде хто тебе… кохать.
Бо час мине і все місцями
життя розставить як завжди,
і прийдеш врешті-решт до тями,
та пізно буде… Підожди!
Сьорбнеш ти сповна, ось побачиш,
за підлість, зраду і обман,
а що таке "життя собаче"
відчуєш – лиш мине дурман.
Та все, байдуже, йди ти з Богом,
з тобою нічого ділить,
і за життя твоє убоге
вже серце зовсім не болить.
20.10.2015, Миколаїв