Холодні зорі у низькому небі,
Мов велитенські сині світляки,
Уяву п'ють мою, витягуючи з мене,
Із під свідомості, незвичні,
Неначе й не мої думки.
І небо наче вже не над, а піді мною,
І я не я - світляк посеред світляків.
Я зірка і повз мене сині зорі,
І світ інакший, світ країни-навпаки.
Це на Землі живу, немов чужинка,
Шукаю розумінь і спільну мову,
А тут серед зірок я просто зірка,
Я розумію їх, вони мене, і я тут вдома.
Це на Землі живуть ненависть, заздрість, біль,
Це тільки на Землі існує зрада.
Це люди думають: живуть.
А то живуть людські страхи.
Це люди думають про себе, що боги,
Але ж - комахи.
І знизу дивляться в холодне чорне небо
На велитенських синіх світляків:
"Які ж холодні зорі... Це є ж треба!"
Й дурні не знають, що холодніших за людей
У Космосі нема істот і не було за всі роки.