Осіннє небо хмарами-руками,
Як мати, обіймає краєвид.
Суха Сура* вагітніє ставками,
Що сходами ведуть мене на схід.
Рясні ще трави — мов красуні вії,
Все поки що зелене вздовж ріки,
Лише чубами очерет сивіє
Й розпушуються стиглі будяки.
Величні верби — пишні балерини —
Застигли граціозно в дивних па.
Ховає терен синії перлини
І пазурами гострими чіпа.
Завмерли, медитуючи, осики.
Сріблястий лох** схиливсь у намасте***.
Навкруг безвітря — мирне та велике.
Безвітря. Повне. Лагідне. Густе.
________________
*Суха Сура — мала річка на Дніпропетровщині, відома розташованим на неї каскадом ставів.
**Верба, терен, осика, лох — місцева деревувата рослинність.
***Намасте' — поширене у Південній Азії шанобливе привітання (долоні складені проти грудей, легкий уклін).