Холодна й бліда, спустилась на землю,
панна півночі і місяця сестра.
Ці сірі очі, що стріляють в пору темну,
і шкіра така ніжна і бліда.
Самотня постать на краю обриву,
стоїть, і спогляда у даль,
де падають сльозами крізь вчорашню зливу,
її розірвана на клаптики печаль.
Невинний погляд байдуже кидає,
зневірено схиляє голову у низ...
Кого й навіщо тут вона чекає?
примара - сон у морі чужих сліз.