Поглянь, я дійсно тяжко хвора
І не сцілить мене морям та горам,
Пігулки не втамують болю,
Бажанням не піти на волю.
О так!Я дійсно тяжко хвора,
Мій сміх не чути в коридорах,
Майбутнє ніби стерлось в порох,
Чужим й далеким стало вчора.
На жаль, оцей недуг хронічний,
Не тимчасовий, а тривалий, вічний
Не вб'є його пакунок з нікотином,
Моя єдина панацея - то людина.
Серед пустих обличч й сердець зі сталі,
Стою на незнайомому вокзалі
Тиняюсь, мов загублене дитя
Шукаю...
Цей паціент утратив сенс буття.
Вам чаю?