(Перевод с украинского. Автор — Лина Костенко)
Пел клавесин печаль. Мерцал и ник
Свет тусклых свеч. Навзрыд звенела кода…
Песнь сквозь гортань цедил певец-старик, —
Так пеликан процеживает воду.
Певец был стар… Он плакал не о нас.
Сплетались звуки нежности, тоски…
И замирал под люстрами романс,
Роняя слов сухие лепестки.
На головы, где, словно соловьи,
Своё гнездо всю жизнь свивали будни,
Слетела песнь о пламенной любви,
Словах незабываемых и чудных…
Он подносил свой голос как бокал,
И бабочка с манишки трепетала…
Дорожкой лунною из поднебесья в зал
Спускались девы, вея опахалом…
А после стихла музыка. Антракт.
Мужчины говорили серой прозою.
Молчали женщины. И было всё не так.
Никто не шёл за пивом, за мороженым…
Вновь пел старик — без грима, без гримас —
Слова несовременные и страстные…
О, запевайте женщине романс!
Ведь ей невмоготу не быть прекрасною.
Оригинал:
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.