Не можу я прожити ані хвилі,
Щоб не побачити твої блакитні очі,
Не потримати у своїх долоні білі,
Й не обійнять тебе, коли я хочу.
Мені вже мало того часу стало,
Який проводжу я з тобою, любий,
Якби могла співати, я б співала,
І цілувала б твої теплі губи.
І навіть дощ мені не заважає,
Коли дивлюся у твої блискучі очі,
Мені приємно, коли хтось про мене дбає,
Коли побачитись зі мною хоче.
Як сильно я сумую за тобою,
Ніхто і уявить собі не може,
Немовби сильно небезпечну зброю,
Застосували ми любов таку несхожу.
Ніхто не зможе повторити наші мрії,
Так досконало, як вони існують досі,
Ми з тобою до останньої надії
Будемо йти, нехай уже і босі.
Ні, я не хочу жити у бідноті,
Але з тобою хоч і на край світу,
Бо ми з тобою у людській спільноті
Поводимо себе, неначе діти.