Чому так тяжко довести
Матусі,ненькі,рідній мамі
Що я не взмозі вже плести
Вузли,на без життя тотамі.
Що я не маю ворогів,
Принаймі в очі так не кажуть,
Що мій один з ста тисяч снів
В новинах матінкі покажуть.
Я хочу,мамо вам сказати,
Хоч за кордоном є мій дім.
Що сили маю обійняти.
(як блискавка,що кличе грім)
Я вас у рідній,нашій хаті,
Де знаю порожньо без нас.
Хоча грошима не багаті.
Багатий дім наш без прикрас:
Борщом,з твоїми пампушками,
Теплом і слів, і почуттів.
Як сніг,м'якими подушками.
Всим!Що забути я хотів.
Але слова вони ,як спиці
Що пам'ять в голову встромля.
- Палац,тут синку,для синиці,
Але шукай хлів журавля.
Безмежно вдячний я людині,
Що нас тримала у сім' ї,
Але ми в світі не єдині
Батьки,і діти на землі.
Які живуть за сотні метрів,
А син родину не зберіг.
А я за тищу кілометрів,
На яблуневий йду пиріг.
Скажу вам люди: "Не лінуйтись,
Дзвонити хоч у місяць,раз
Батькам,зі щірістю спілкуйтесь
І діти зрозуміють вас.
І я пишу рідненькій мамі
По декілька листів на рік.
І хоча тілом я в Маямі,
Душа під Харковом,навік.