На баштані кавуни, мов налиті сонцем,
Всі великі та тугі, з плямкою на боці.
А як стиснеш, то тріщать стиглими боками.
А в середені, мов мед! В роті, ніби тануть.
Для малечі кавуни - смакота і втіха.
Найсолодший той кавун, що від спеки тріснув.
Ми їмо цукрові скибки та і сміємося,
Бо замурзані, чудні, аж до вух і носа.
Наїмося і тікать, тільки п'яти босі,
Бо солодким ласувать люблять ще і оси.
Чи від спеки, чи від втечі червоніють личка.
І біжить скоріш малеча до стрімкої річки.
Що то було за життя! Що не день - пригода!
Літо, сонце, кавуни й річки прохолода.
Час так швидко промайнув, згадую - сміюся.
Досі люблю кавуни й досі ос боюся.
Із спогадів про дитинство