Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2015/07/04/7765
Уж две тысячи лет
Надо мною печалится Небо…
Ровно столько же лет
Лишь в Тебе, Иисус мой, потреба…
Виновата сама:
Ведь не предал никто и не сглазил –
Свой болезненный путь
Вспоминать не хотела б ни разу…
Не смотрю я назад:
Суета там и козни молвы…
И в пустыне земной
Без тебя как безумна, увы…
Глянь: уже не иду,
А лечу и молюсь я о прочих,
Вся в слезах, на беду,
Словно кто-то чужой напророчил…
Собери же, молю,
Все те камни, что брошены были
За две тысячи лет…сделай так,
чтоб гордыню – спалили!
А взамен насади лишь смиренья сады…
чтоб любили!
А пока – не сужу –
В свете дольном – до пекла! – разлука,
Я и жду и служу –
Мою ножки вот маленьким внукам…
Оригинал:
Вже дві тисячі літ
Наді мною печалиться Небо...
Вже дві тисячі літ ,
Як іду , мій Ісусе , до Тебе ...
Знаю , винна сама ,
Бо ніхто ні зганьбив , ні наврочив -
Я свій болісний шлях
Поминати , коханий , не хочу ...
Не дивлюся назад -
Там усе марнота швидкоплинна ,
І в пустелі земній
Я без Тебе , немовби причинна ...
Бач , уже не іду ,
А лечу у молитвах , єдиний ,
У розпуці й плачу ,
Мов без неньки заблудла дитина ...
Позбирай же , молю
За дві тисячі років каміння ,
Всю гординю - спали ! -
А натомість насаджуй смирення .
А допоки трива
В світі дольнім пекельна розлука , -
Я чекаю й служу -
Мию ніжки маленьким онукам ...