1
Я ходила по мудрість до Катерини*… *У Києві, (галерея Мистецький
Я вдивлялась в складні і прості, арсенал) проходить вист.
Ті, написані серцем і болем, рослини, неперевершеної української
В ту закоханість на самоті. Художниці К.Білокур.
Он де цідить життя, найдрібніших вій мятлик; Велика вдячність всім
Розбухає вином виноград… засновникам виставки
Доти й щастя, що вік немовляти,- та галеристам.
Чорнобривці ошатнії в ряд!
2.
Прокидались на тлі, де бралися? Нізвідки,
Та світилися кожним стеблом:
І бузок, і барвінок, і мальви, й нагідки,
І коронний лілеї шолом…
Ті, німі, та промовисті свідки,
Її діти з високим чолом,
Що з’являлись крізь лайки та плітки,-
Безсоромних набожний сором…
3.
Проклинали за вдачу незламну,
Нерозтрачену цноту тих чар,
Що ховали від глупства і спрагу і тайну,
І кохання Кораном – Кобзар…
Так ридала на милій могилі,
Сповідаючи серце і душу,
Що долались століття і милі,
Перед щирими: «хочу» і «мушу»…
4.
Хоч не мала, блаженна, дипломів і грамот,
Та, плекаючи діток своїх,
Нерозбещена Богом, зростала із краму,
Із хатинок солом’яних стріх…
А красива була! Попри часу потворність
І незрячих сліпий поговір,
Осипаючий фрески лишив неповторність,-
Її погляд, її окомір…