Хто ж знає, що між нами є за річ,
Знайомі ми з тобою не багато,
І ось вже знов приходе темна ніч,
А в мене неосвітлена кімната...
А в телефоні знову чути тишу,
Бо ти втомився, і вже хочеш спати,
І в темноті дописую тобі я вірша,
Потрібно і тобі його читати...
Коли тобі його я зачитаю,
Ти можеш і не вірити, що я писала,
Та все одно тебе я не лишаю,
Мовчання в телефоні нас єднало...
Моменти щастя дуже швидкоплинні,
Сьогодні є, а завтра вже нема,
Зустрінемось о п'ятій ми годинні,
Я вийду з дому скута і німа...
А потім я зустрінуся з тобою,
І запитаєш ти "Чому сумна?"
Та я здаюсь тобі слабкою,
А я всього лише мала...
Потрібно вже закінчувати писати,
Пройшло 30 хвилин, і відключився телефон,
Потрібно один раз тебе набрати,
Ти не відповіси...Бо бачиш сон...