Навколішки повзала степом донецьким,
Шукала у травах поживу собі.
І м'ятою пахло, і духом козацьким,
І пливло десь марево серед горбів.
Німа і безлика, худа ще й з косою,
Вона вибирала найкращих з синів.
Вважалась примарою людям страшною,
Завмер закривавлений зойк на струні.
Лежали в степу обгорілі, побиті,
Хтось зойкав від болю, хтось стиха моливсь.
Кружляли у полі лиш ворони ситі,
І Бог на це видиво з неба дививсь.
О, Господи, милий, за що така кара?
Криваво стікає життя у траву.
Скрізь гільзи і порох, і смерть, як примара,
Пішла вибирати знов жертву нову.
Тут каски пробиті, металу уламки…
А ген недалеко містечко Шахтарськ.
Чебрець, материнка, танкіста останки,
Кривавиться шлях… а он там Іловайськ.
Котел для солдатів і горе незмірне
Матусі - своє хоронити дитя.
Відверне Господь нехай горе це чорне,
Молитва до Бога заради життя.