Біліло небо, синь небес заледве пробивалась,
Христос воскрес! Христос воскрес! – у храмах ще співалось.
Одвічний жаль, немов роса упав на згірклу душу,
І втрати біль скрутив тебе, мов старість дику грушу.
Той постріл в спину… він не раз віддасться в грудях болем,
Синок завжди тобі здававсь тим лелечатком кволим,
Що щойно він здійнявся ввись, як враз опали крила,
Бо черга кулеметника його нараз скосила.
Та він живе наперекір усім земним канонам,
Не пройденим ним молодим захмарним рубіконам,
Приходить в сни й лишається з тобою в тихих думах,
А дні сумні безрадісні біліють в сивих пасмах.