„ВИДЕНИЕ” („ВИДЕНЬЕ”)
Елисавета Любомирова Белчева/Багряна (1893-1991 г.)
Болгарские поэты
Переводы: Анна Ахматова, Любов Цай, Николай Сысойлов
Елисавета Багряна
ВИДЕНИЕ
Вън ходи край къщи и пее отново
април, цветоносецът блед.
И дъха зелената пролет отрова,
по-сладка от вино и мед.
Как душно и тясно е в нашата стая,
как силно ме тегли навън.
Това, що разказвам, самичка не зная
наяве ли бе, или сън.
Видях аз морето – зелено и тъмно,
и белия кораб на път.
Край някакъв бряг неизвестен се съмна,
де много сирени тръбят.
Невиждани хора, нечути езици,
обветрени, млади лица
и сини очи с разширени зеници,
и смели, и волни сърца...
Но ти, недоволен и мрачен, отмеряш
пет стъпки напред и назад.
И моят глас млъква, смутен и треперящ,
треперящ от горест и яд.
Напразно. Отровата вече проникна.
В кръвта ми кипяща се вля.
И чувствувам вече – на плещите никнат
две силни, две волни крила.
Елисавета Багряна
ВИДЕНЬЕ (перевод с болгарского языка на русский язык: Анна Ахматова)
И снова на улицах наших лукавый
Апрель-цветоносец поет,
И веет зеленой весенней отравой,
Которая слаще, чем мед.
Но в комнате этой и душно и тесно
За крепко закрытым окном,
А то, что скажу я, так было чудесно.
Что мнится не явью, а сном.
Я видела море зеленого цвета,
Корабль над кипучей водой...
У нового берега – пламя рассвета,
Сирен оглушительный вой.
Диковинны люди, неслыханны речи.
Дерзанье не знает конца,
И синие очи, и сильные плечи,
И вольностью дышат сердца.
А друг, недовольный и мрачный, шагает
По комнате мимо меня, –
Мой голос ломается и замирает,
Всю горечь обиды храня.
Напрасно! Отрава горячей струею
Тревожную кровь обожгла,
И вот уж взвились у меня за спиною
Два сильных, два вольных крыла.
Єлисавета Багряна
ВИДIННЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Любов Цай)
Квітуча довкруг розливається днина –
це квітень майнув у вікно,
і диха зелена весни чаровина,
солодша за мед і вино.
І тісно, і душно у хаті до краю,
не спинить мене той полон.
Я мовлю про те, що сама і не знаю,
чи ява була то, чи сон.
Хвиль темнозелених я зріла хитання
і білий вітрильник ген-ген,
на дальньому березі ясне світання,
де спів стоголосий сирен.
Небачені люди і мови нечуті,
вітрами запалена юнь,
розплющені очі і повні могуті
серця... Й хвилі довгих відлунь...
Але ти все ходиш, ступаєш, маркітний,
повз мимо мене туди і сюди,
і вже затиха голос мій непомітно
від передчування біди.
Даремно, бо кров мою вже отруїла
бентежна отрута, мабуть.
І я відчуваю – за спиною крила
потужні і вільні ростуть.
ВИДІННЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Николай Сысойлов)
Знов квітень, похмурості скинувши пута,
Зіткав із квітучості плед,
І віє зелена весіння отрута,
Що серцю солодша за мед.
В кімнаті так душно і тісно, о ве'сно,
За міцно закритим вікном,
А те, що скажу я, так дуже чудесно.
Що дійсність примарилась сном.
Я бачила море зелене і чайку,
І парусник білий зі снів…
Над берегом – полум’я дивного ранку,
Сирен приголомшливий спів.
Дико'винні люди, нечуваний говір.
Дерзання не знає кінця.
І очі як море, і плечі суворі,
І вільністю б’ються серця.
А поруч мій друг, невдоволений раєм,
Кімнатою нудить весь час, –
Мій голос ламається і завмирає,
Зберігши гірко'ту образ.
Напрасно! Отрута, збентеживши тіло,
Тривогою кров обпекла.
І ось за моїми плечима злетіли
Два сильних, два вільних крила.