Все, що мала сказати, написала тобі в вірші,
Запах свіжої м’яти, приборкують сизі дощі.
Вплітається в трави-волосся, ніжний молочний туман,
Давно все переплелося, кохання, то - океан.
Я іноді десь блукаю, поміж загадкових думок,
Рікою до тебе стікаю, зі світу таємних зірок…
Якесь воно карамельне, солодке моє почуття,
Віршоване та акварельне, - сповите маленьке дитя.
Усмішка твоя - подарунок, а очі, то цілі світи,
У вікнах дощі візерунок, - малюють з самої води.
Щось тепле, приємне і гарне, чекаю в твоєму листі,
Та хай буде навіть банальне, аби слова не пусті.
Аби відчувалося більше, у двох коротких рядках,
Аби почуття були глибші, як хвилі в південних морях.
Беру тебе знову за руку, веду, веду поміж днів,
Любов - є хімічна сполука, я думаю ти зрозумів)
In_nes