Зникає сонця коло золоте
А небосхил вдягається у шати
Дивлюсь вiкно прозоре i пусте
Таке велике у моiй палатi.
Я чую спiв, мiй милий соловей,
Твій спів як лід розпеченому серцю...
Моє життя, роздiлене навпiл,
Вмiстилось в терцiю.
Тепер у тишi одягну себе
Неначе в лати в спогади i думи
I знову навпiл- те, що неживе,
Хай вiдiйде, оманлива приблуда.
Минає сон: системи i голки,
I гомiн медсестер у переходi...
Каштан гуде I наче Аладин
Пливе павук в пухнастiм параходi.
23.5.15 хроника 4й палаты