Ми мовим – «ненька» Україна,
За вірність ненці б’єм чолом,
Та чи для всіх вона «єдина»,
Чи не лукавим ми часом?
Бо ненька – то свята із свЯтих.
І лиш єдина, понад все.
Вона і бідним і богатим
Тепло порІвну рознесе.
А як же ми, ми – її діти,
Цінуєм як тую любов.
Чи часто їй даруєм квіти?
Чи віддамо ми свою кров
За чисте небо на Вкраїні,
Пташиний гомін у гаях,
За щастя кожної родини,
Постійне, як чумацький шлях?
Та для когОсь Вкраїна – мати,
А він її довічний син
Й вона про нього має дбати
Навіть коли замало сил.
А те, що ненька геть заслабла,
Таких хвилює менш за все.
І плач Святої Ярославни
Їм совісті не воскресе.
Бо у таких її не було, не є і не будЕ,
Бо це не діти – це приблуди .
І по таким не дзвони дзвонять,
По ним набат сумний гуде.
20.05.2014.