До спеки я не дуже звик,
Сиджу в затінку граба,
Росте на річці борщовик,
Заглушена кульбаба.
Котився піт із лоба й вух,
Далеко ще до нічки,
Отруйний, буйний той лопух
Зайняв весь берег річки.
Чотири метри висоти,
До неба стебла пнуться,
Крізь його листя будяки
Ніколи не проб'ються.
Під дубом я ще сів вгорі,
В ці хащі йти не хочу,
Бо будуть такі пухирі,
Що вилізуть аж очі
На лоба... Зовсім я поник,
Тривога мене душить,
Як бачу я, як борщовик
Всі інші трави глушить.
В травиці довго я сидів,
Щеміли в шортах ноги,
А стовбур товстий із грунтів
Висмоктував вологу.
Немов зелений окупант
На річці все займає,
Росте кавказький в нас гігант
І пагоном махає.
Плодиться швидко — просто жах!
В занедбаному полі,
Підступно манять на річках
Суцвіття- парасолі.
На дачу швидко я іду,
Нічого вже не прошу,
Де тільки бачу я траву,
Косою її кошу.
На річці був мені урок,
Це ж спокій буду мати,
Бо можна буде весь садок
Безплатно віддавати,
Як пустить листя із землі
Лопух цей дивний, буйний,
Раніш не снилося мені,
До чого ж він отруйний.
Щоправда, з нього добрий мед
Збирають з квітів бджоли,
Та білий не зірву букет,
Не доторкнусь ніколи.
Сиджу на дачі, у садку,
Роблю я все, що можу,
Косу підточую свою,
Постійно насторожі.
На річку якось захотів,
Зібрався, як був вільний,
Туди так швидко прилетів,
Неначе божевільний.
Дивився з пагорба, згори,
Не пхав на берег носа,
Махали листям стовбури,
Ламались об них коси.
Затінок з річки уже зник,
Зрубали дуба й граба,
Сміявсь на річці борщовик
І плакала кульбаба...