Я піду по надломленій лінії смутку,
Крила – руки розкину – не полетіть.
Почуття від напруги поблякнуть так швидко,
А мені б до заграви устигнуть зуміть.
Плаче небо, сліди на дорозі цілує,
Ті сліди мить назад ще залишила ти.
Чорний ангел під серцем навіщось ревнує,
Хоче вірності ангел, як сніг, чистоти.
Я піду по загубленій лінії світла,
Силует відіб’ють на кафе дзеркала.
Путь від вечора й до світанкової миті
Захищатиме віра, що ти принесла.