72. Василь Стус. Мы робим смерть...

Алёна Агатова
Мы робим смерть. Трусливей тени,
Мы робим смерть, мы смерть куем.
И это  - дар наш Украине,
В которой всё летит вверх дном.
А где, скажите, жизнь живая,
Чтобы будило и звало,
Чтобы на камень клали камень,
Чтоб строилось и чтоб росло?
Неужто мы – один лишь страх
И взгляды жалкие, молчанье,
Колодца глубже, ожиданье
Пустое?  Где же созиданье,
Где собственный, исконный шлях?
Кто в наши жилы кровь вольет,
Чтоб, выпустивши сукровИцу,
Нам повелеть: поймай жар-птицу –
И возмужаешь, желторот.



Ми робим смерть. Лякливі тіні,
ми робим смерть, ми робим смерть.
І те даруєм Україні,
де все існує шкереберть.
А де, скажіть, живе живло,
аби будило, жити звало,
аби на камінь камінь клало,
аби будівлею росло?
Невже ми - тільки переляк
і скаржний погляд і мовчання,
глибоке як колодязь. Дляння
благих чинінь. Де ж поставання
на нещадимо рідний шлях?
Хто в жили крові нам заллє,
щоб виточивши сукровицю,
нам наказав: лови жар-птицю,
піймаєш - будеш муж, мале.