Чёрны крылья птицы на снегу,
Сединою лёг на перья иней,
Нет ни хлева во дворе, ни тына,
Тополь, согнутый к земле в дугу.
С осени всё спалено дотла,
Даже пашня в сорняках убога,
Улица сбежала, неба мгла,
И с дороги сбилася дорога.
Птица, ведь имеешь крылья ты,
Почему не подалась на волю?
Сумашедшая зима на поле,
Родина - ты стала вражий тыл.
Это не приснилось просто мне,
Видел всё своими я глазами,
Сколько же трагедий за плечами
В памяти народной о войне.
Чорні крила птаха на снігу,
Сивиною іній ліг на пір,ї,
Ні хлівця, ні тину на подвір,ї,
Тополина, зігнута в дугу.
З осені все спалене дотла,
Навіть паша бур,янів убога,
Вулиця із хутора втекла,
І з дороги збилася дорога.
Вільно птахо, в тебе ж пара крил,
Чом ти з пекла не втекла на волю?
Мов причинна, йде зима по полю.
Рідне земле - ти ворожий тил.
Все це не приснилося мені,
Бачив сам я власними очима.
Скільки тих трагедій за плечима
В пам,яті народу по війні.