У меня погиб брат в автокатастрофе. Ровно через год я пришла на его могилу, где уже стоял памятник, на котором была его фотография. На меня смотрели такие милые, добрые, такие родные и близкие глаза... Тогда появился этот стишок "на моїй рідній мові".
Не дивись на мене, любий брате, так,
Наче вибачити просиш за якусь провину.
Знаю я, що Бог прийняв тебе,
Від народження Його ж бо ти дитина.
Ми земного батька мали, як усі,
А Господь його так рано взяв до Себе...
Та молився він за нас за всіх,
Значить він молився і за тебе.
Не зумів він виховати нас,
Чи не встиг нас привести до Бога...
Та щоб зустріч знову відбулась,
Для тебе ця єдиною була дорога...
Небо не могло не чути тих прохань,
Що неслися з тихої оселі...
Залишав він жінку на землі,
Разом з нею діток невеселих.
Та вручив він кожного із нас
В руки Доброго і Люблячого Бога,
І ЩО б не пережили ми в житті,
До БОГА хай останньою буде дорога.
А зараз, я склоняю коліна, відкриваю вуста,
До Тебе, мій Боже, лине прохання -
На землі хай єдиною буде мета,
Щоб побачити "Світ без страждання".