А колись я звідси піду,
Розчинюсь як за обрієм птах
(волю має він за мету
і не відає, що таке страх).
А колись я зникну з очей,
Як вітрильник, що вітер спіймав,
(і якому співає Орфей)
Небокрай край Землі наздогнав…
Звісно, знову кудись я піду –
Чи розвіюсь за вітром стрімким,
Чи розквітну в тихім саду,
Може стану струмком я дзвінким…
Це присутність моя, це все Я!
У Природі і в Світі завжди,
Всюди сутність твоя і моя,
Всюди Його я бачу сліди…