С украинского https://www.proza.ru/2015/03/22/1605
«Вот капли дождя
Точно бусы на шее утопленницы...»
(Гийом Аполлинер)
Дожди березоля* - холодно-откровенны,
Точно страницы древней книги,
Написанной монахом-еретиком
На козьей коже проклятых дней.
Этот паралитик-март
Мокрыми деревьями Страстных Пятниц
Закрывает врата темного храма Откровения.
Мокрые люди и печальные псы,
Белый цветок на промозглой земле,
Которую щедро посыпали пеплом
Сожженных домов крестьян-беглецов.
Хорошо, что хоть залежи болот
Никогда не ранил плуг:
Слишком много,
Слишком много,
Уж чересчур
Спрятано в этой земляной летописи -
Пластах старого торфяника.
Хоть этого не трогайте
Своими кувалдами рук.
Или вы просто забыли,
Какая она - наша история,
Как оно - смотреть на все это
И молчать.
Мне хочется выйти из дома
Этого мокрого дня подснежников
И крикнуть людям пустошей:
Постройте храм из дерева живых берёз.
Пусть он вечно плачет,
Если вам уже невмоготу.
__________________________
* Березозол, соковик - март по-старославянски.
***
Дощ березолю
«Ось краплі дощу
Наче намисто на шиї втопленої…»
(Гійом Аполлінер)
Дощі березолю – холодні й відверті,
Як сторінки давньої книги,
Написаної монахом-єретиком
На козячій шкірі проклятих днів.
Цей паралітик-березень
Мокрими деревами Скорботних П’ятниць
Зачиняє врата темного храму Одкровення.
Мокрі люди і сумні пси,
Біла квітка на важкій холодній землі
Яку щедро посипали попелом
Спалених хат селян-втікачів.
Добре, що переліг боліт
Ніколи не ранив плуг:
Надто багато,
Надто багато,
Аж занадто
Сховано у цьому земляному літописі –
Пластах старого торфовища.
Хоч це не чіпайте
Своїми важкими руками.
Чи ви просто забули,
Яка вона – наша історія,
Як воно – дивитися на все це
І німувати.
Мені хочеться вийти з домівки
Цього мокрого дня підсніжників
І крикнути людям пустищ:
Збудуйте храм з дерева живих беріз.
Нехай він вічно плаче,
Якщо вам вже несила.
© Copyright: Шон Маклех, 2015
Свидетельство о публикации №215032201605