Гойдає вiтер весни,наче хвилi,
Вiдносить до далеких берегiв,
У тi краї,де всi були щасливi,
Де почуттям не бракувало слiв.
Де сльози щирi i недовговiчнi,
Бо ше минулого часу нема,
Де ми святкуємо двадцятилiття,
А мама зовсiм-зовсiм молода.
Та кожної весни той берег далi:
Не чутно вже палких пiсень...
Натомiсть дзвiн осiннього кришталю
Нагадує про нетривалий день.