Ганна Осадко
ЗНАЕШЬ, ТА ЛЯРВА...
Глеб Ходорковский - перевод.
Знаешь, та лярва уже приходит ко мне и во сны...
Выгоняет тебя из них, хозяйничает как хочет,
Ржёт во всю глотку и мне говорит: - Смотри,
Стоит лишь только вот так пальчиком поманить
И они, лучшие, сотнями-сотнями прямо ко мне приходят!
Воробышки-мальчики, аты-баты-солдатики,
жертвенно, с глазами горящими -
Они согревают меня своими телами белыми, задубелыми,
Сердце мне отдают, и руки и ноги с головою,
(при живой жене!)- за одну только ночь - со мною,
потому, что война - она мать, женского рода
Я её гоню, а она говорит мне: - Забей, падруга,
Дай что-нибудь мне примерить - красное, чёрное, а на крайняк - хаки...,
перед зеркалом крутится, вертится - а потом сквозь трубу - шусть! -
и в голое поле - отпраздновать эту дату
Немного тел, молодых и сладких, немного ваты
Она не гурманка, всё ей сгодится сегодня...
Закусывет цинком, слезами кропит чужими - теми, что не водица...
Говорит: - Чем моложе, тем он вкуснее...
- Господи - прошу я Его во сне -избави нас от лукавого - вместе с нею...
...то ли град,то ли градинки как виноградинки...
Багровый закат солнца, следы огня...
Воля Твоя
пусть это
случилось здесь... а завтра пусть будет далёко где-то...
пусть десяток... пусть сотня...кто больше... прости и не карай...
..будем бежать под обстрелом - не в бомбоубежище - а напрямик - в рай...
"ВЕСТИ" утром воспинимать как ответ (или отказ) на молитву -
и мимоходом заметить, что со знамени над школой
куда ходит учиться моя малышка
уже полгода не снимают
чёрную ленту...
Ганю, вийшло, що в тебе у вірші разом - верлібр, а наприкінці рядка схоже -
заримовано.
Перечитай, будь ласка, якщо недобре - скасую...
Як ся маєш?
Бувай здорова!
Гліб
* * *
Знаєш, та лярва вже і у сни приходить до мене…
Виганяє тебе з них – і хазяйнує, як собі хоче,
Регоче на кутні, каже мені : - Дивись,
Варто лише пальчиком отак поманити –
І сотнями-сотнями-сотнями до мене найкращі йдуть!
Хлопчики-горобчики, атики-батики-солдатики,
Самозречено, із очима запаленими –
Вони гріють мене своїми тілами білими, задубілими,
Серце мені віддають, і руку, і другу, і ноги із головою,
За ніч єдину (і це при живій дружині ) – зі мною,
Бо війна – вона, мать, жіночого роду.
Я її проганяю, а вона каже: – Збийся, падруга,
Дай щось приміряти – червоне, чорне, на крайняк хакі...
Перед дзеркалом крутиться, а тоді, як літавиця, через комин – шусть –
І у поле голе – празникувати…
Трохи тіл молодих-солодких і трохи вати –
Вона не гурманка, усе згодиться сьогодні…
Цинком присмачує, сльозами чужими кропить, які не водиця…
Каже, що чим молодший – тим краще смакує…
– Господи, – прошу Його у сні, – збави нас від лукавого і від лукавої теж…
…гради чи градинки, як виноградинки…
Схід сонця, сліди пожеж...
Так, авжеж,
воля Твоя, нині отут – а завтра іще (хай далеко ) десь,
Ще десятину…сотню...хто більше... вибач і не карай…
…тікати під обстрілом – не в бомбосховище – просто в рай…
навпрошки…
… ранкові новини сприймати як відповідь (чи відхилення) на молитву –
І якось помітити випадкового, що із прапора над школою,
Де вчиться моя мала,
Ось вже півроку не знімають чорної стрічки…
Знаешь, та лярва уже нриходит ко мне и во сне