І так ми обертаючися обертом
Лишень з одногляду цих обертань –
Де зваживсь до зауваги вуст
Так лагідно говорить,
Що завжди була у тобі,
Як осьмомомисл.
Іще з-перед заможжя двох десниць,
Що знов слабкі від зради і розпуки –
Але щодень тобі твій погляд певний
Всезапитанням – чи взірвеш містці?
Чи може вплав його перепливати?
Чи Стікс до Ирію ще не дотік?
Чи так безперо, але все ж літати?
Бо тільки срібні возять через міст…
Але однаково – чи твій, а чи твоя?
Ми всі у бога надто одинокі,
Лише коли зберемось до Толоки –
Ото вже ліпимо із хати оберіг.