Чую полиск удара молота
І ложе- ковадла твердого,
Це мій пра-прадід із іскри золота,
Кує тризуба золотого.
Старі міхи із грубих шкір,
Дубова дошка їх стискала
Мов дві долоні, до тих пір,
Доки вугілля білим не ставало.
Залізо розпікалось у вогні
І сердце зливалося поволі,
Століттями кувало у собі
Єднання паросточки кволі.