“Мамо, мамо, вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний ...”
Писав листа і згадував про маму,
А душу сум болючий обійняв.
І прикро стало: мало, ой як мало
Я Вам уваги, мамо, приділяв.
Ми неувагу хитро так маскуєм,
Нестатком часу, чи якісь діла.
Та пройде час і ми уже жалкуєм,
Але запізно, мама вже пішла ...
Ось так і я, ваганнями розп'ятий,
Летів душою в хатку край села,
Де цвів любисток, душно пахла м'ята.
Проте дорога довгою була ...
Пройшли роки, чужа вже та хатина,
Не стало мами і садку нема,
Та на душі лишилася провина,
Як серед літа вижовкла трава.
28.01.2000.