Дихає люто вітрами розхристана ніч.
Вдивляюсь в самісінькі очі чорного неба,
Крізь глибину, крізь всесвіт, кудись потойбіч,
Де щедро розкидані в вічності зоряні зерна.
Вдивляюсь в гігантські оті золоті жорнова,
В той млин величезний, що час перетворює в пил.
Шукаю прадуші, прадуми, магічнії праслова,
Істину в обертах тих величезних невидимих крил.
Шукаю, вслухаюсь... Не чую, не можу знайти.
Лиш місяць, мов посмішка Власника млина:
Істина - то є любов, то життя, то є ти !
Натхнення ж для істини - твої надія і віра !