Все менше снігів у небес безголоссі,
Минучість журну тривожать птахи,
Весніє погода, зголоднена досі,
І жадібно сьорбають сонце дахи.
Замовчане слово, будностей сутінь…
Тремким павутинням снуються думки
З мороззя загати, вітрами затруті,
В капличку душі шукають стежки.
Чи смієм просити, чи хочемо дива?
Вичавлює ранок заманрені сни, -
Де чорні круки на неораній ниві,
Озимо-засіяній градом весні.