Димчо Дебелянов
ЗИТО(1)
Переклад з болгарської — Любові Цай
Чотири літери, два склади,
тонкий і гострий, наче вісь,
то тихий ти, а то з надсади
звучиш мені у вухах скрізь.
Ти линув стологосо, щільно,
як ми покинули Бургас,
наш «Нілос»(2) плив собі повільно
туди, де мріяний Елас(3)!
Як шлунку зойки зголоднілі
мій дух стривожили були,
тоді і я, і буйні хвилі
тебе почули з-поміж мли.
У Дарданелах, в сон закутих,
з тобою збурили ми тиш,
від звуків, скелями почутих,
луна розбіглася прудкіш.
Край Лесбоса з потиром нині
серед усміхнених голів
я бачив: Дафніс у долині
до Хлої «Зито» говорив.
Юрма гула несамовито,
в Пиреї, де були в той час, —
це ми тебе гукали, Зито,
на мові еллінів якраз.
...Якби в Афінах, Зито, з нами
не був ти — зна про це лиш Бог, —
яких між згубними шляхами
судилось знати нам тривог.
Хто звав свій запал молодецький,
у слово — гостре, мов кинджал, —
про давньогрецький світ мистецький
і всебалканський ідеал?
І хто б оце без тебе, Зито,
побачив славний Парфенон,
рецину(4) б тяг та їв би сито,
мав кут в готелі «Аполон»(5)?
Чи б я без тебе бачив ясно
очей чорнявих блиск живий,
складав рядки поезій рясно,
від винних променів хмільний?
То хто б згадав того Сократа,
то хто свій голос би здіймав,
якби в усіх скорботах свята
ти всюди з нами не бував?
Ех, Зито, слово — то не порох,
в тобі добро живе і лад,
як зміг ти так: одвічний ворог —
не супротивник вже, а брат?
Що то була за дивна сила,
так щедра на чаровину —
три сотні ганьовців(6) споїла,
дала вигод їм у війну?
І навіть тут у нас, в Софії,
ти душі наші осінив,
згадались враз чудовні мрії
передніших афінських днів!
І може, ніч оця щаслива
дасть тихий сон від втоми й чвар,
де чути «Зито!» галасливе
і дзвін солодких винних чар.
А завтра знайдеться охочий
шукати «Сплендид» (7) — земний рай,
не йолоп Ганьо(8), хитрий, хоче
задурно випити — і край.
Але дарма! Згаса ревниво
він, ласий до гульні лишень,
і шкодуватиме журливо:
«Жаль, не Великдень в нас щодень!»
Чотири літери, два склади,
десяток днів – солодкі сни,
тривожні й сповнені принади —
о Зито, Зито, припини!
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
ЗИТО
Четирибуквено, двусложно,
резливо, тънко като шиш,
мълвяно, кряскано тревожно
ти вред в ушите ми звучиш.
Как гордо въздуха разтресе
ти, щом напуснахме Бургас,
и «Нилос» плавно ни понесе
към въжделената Елас!
Когато бунта на червата
смути тревожно моя дух,
пак теб — спасително в бедата,
над морските вълни аз чух.
На Дарданелите заспали
смутихме с теб покоя лек,
и пак от теб скалите бяли
стозвучен пратиха ни ек.
Край Лесбос, с чаша във ръката,
сред рой ухилени глави,
аз видех Дафнис в далнината
на Хлоя «Зито» да мълви.
В Пирея слисахме тълпите,
но не със своя бесен вик —
а с туй, че викахме те, Зито,
на чисто елински език.
... И ако ти със нас не беше
в Атина, Зито, Господ знай,
какъв ли неочакван щеше
приемът ни да вземе край.
Защото кой ли с жарки чувства
без теб би нейде реч държал
за древногръцките изкуства
и всебалкански идеал?
И кой без тебе, Зито свято,
би видел славния Партенон,
би смукал в «Сплендид» рацинато
и спал безплатно в «Аполон»?
Нима без теб не бих се вглеждал
в две черни хубави очи,
в ума си стихове нареждал,
пиян от винните лучи?
Та кой би спомнил за Сократа,
та кой би губил своя глас,
ако в скръбта на веселбата
не беше ти навред при нас?
Ех, Зито, Зито, дума сладка,
ех, Зито, пълно с благодат,
отде-наде ти в толкоз кратко
вековний враг превърна в брат?
Коя бе таз вълшебна сила,
що вля в теб светлий еликсир,
та триста Ганьовци опила,
им даде толкоз келепир?
Че ето на, и тук, в София,
пак ти душите осени,
да спомнят чудната магия
на чудните атински дни!
И може би таз нощ честито
мнозина морни, като спят,
в съня си тих дочуват «Зито!»
и чаши шумно да звънтят.
А утре не един ще дири
пак някой «Сплендид» — земен рай,
че Ганьо харно туй намира —
на чужда сметка да гуляй.
Уви, напразно! Ще догаря
той, за «гуляйчец» настървен,
и безутешно ще повтаря:
«Не е Великден всеки ден!»
Четирибуквено, двусложно —
символ на десет златни дни,
ту миловидно, ту тревожно
о, Зито, Зито, престани!
***
КОМЕНТАРІ:
1 «Зито» — вигук, що означає те саме, що й «Ура!». Вигуками «Зито!» грецьке населення зустрічало балканську армію під час Першої Балканської війни.
2 «Нилос» — назва корабля.
3 Елас — Еллада.
4 Рецина — найвідоміше і найстародавніше традиційне біле грецьке вино, що має сильний аромат і присмак смоли. За стародавньою традицією для забезпечення тривалого зберігання амфори з рециною герметично закупорювати сумішшю гіпсу і смоли. Таким чином вино вбирало в себе запах смоли. Сучасні виробники спеціально додають в це вино смолу на стадії бродіння, аби додати йому цей специфічний запах.
5 «Аполон» — назва тодішнього готелю.
6 Ганьовці — братчики Бай Ганьо, що намагаються навіть у війні віднайти собі зиск (див. коментар 8).
7 «Сплендид» — назва розкішного ресторану того часу.
8 Бай Ганьо — герой болгарського фольклору, простакувата людина, що видивляється, як прожити на дурничку.