Последняя пара.
Я… как собачонка.
Ведь дома ждет мама…
- Прикройте, девчонки!
Меня не заметят...
Чуть что: ,,Приболела!,, -
Шепчу в кабинете…
- Ну, что ,,полетела,,?!
А вы не скучайте!
Я к маме! Я к маме…
Завидуя, знайте…
Вернусь с пирожками!
- Ну, вот! Свежий воздух…
Из неба – снежинки!
Кто душу нам создал?!
Поёт от песчинки…
- Домой! На автобус…
Ах, как я спешила!
Пусть кружится глобус …
То я раскрутила!!!
Билетик в кармашке…
Есть Солнышко с неба!
- Как скользко! Промашка…
Там лед был под снегом.
А чувства не спрячет
Родной человечек!
В объятьях заплачет…
- Вот, мамочка!!! Вечно…
Сегодня не будет…
Я рано приеду!
Сама плакать буду…
Скучаю за нею…
Ну, все! Мое место.
Люблю у окошка…
- Привет! Эй, невеста!
Взгрустнулось немножко?
Знакомься со мною…
Без всякой тревоги!
Я еду с тобою…
Одною дорогой.
Поехали с миром,
Смеясь с анекдотов…
И всем пассажирам
Смешно до икоты.
А вот и блокпост уж…
Мальчишки встречают…
Хоть юный их возраст -
Служить обещали.
Проверили паспорт,
Сказали: - Счастливо!
Но тут… снова распри…
Накрыли всех мины.
Жизнь вдруг… стала адом.
Разорваны судьбы.
Засыпали градом!
Погибли… все… люди.
Спешила студентка…
Последняя пара…
Потом переменка…
- Ох, если бы знала!..
А мамочка дома…
Глаза проглядела.
- Ну, что же так долго?! -
Тихонько ревела…
- Молчит… Нет звоночка.
Видать, не скучала… -
Не знала, как дочка…
От боли кричала!
Стегнула смерть плеткой…
Забрала Котенка.
- Ты… мама-сиротка…
Уже… без ребенка.
12.02.2015 г.
Фото из инета.
Спішила.
(переклад)
Остання вже пара...
Я... наче щенятко...
Бо мрія захмарна...
- Прикрийте, дівчатка!
Так хочу додому!..
Скажіть : - Прихворіла!
Не збити оскому...
- Ну що, полетіла?!
А ви не сумуйте!
До мами! До мами...
Ви в заздрощах... знайте -
Вернусь з пиріжками!
Ну ось... вільний вітер!
А з неба - сніжинки...
- О, що це за витвір!
Рвуть душу піщинки...
Дивує нас глобус...
Кружляє й кружляє...
Вже бачу автобус...
- Невже я встигаю?!
Білетик тримаю...
То ж Сонечко з неба!..
- Тут льоду немало...
Спішити не треба.
Зрадіє матуся!..
Рідненька людина...
- Заплаче, боюся...
Хвилюється бідна.
Я теж тої вдачі...
Не можу без мами!..
Від щастя заплачу...
Люблю до нестями.
Ну все... моє місце.
Під самим віконцем.
- Добридень, сестрице!
Знайомсь з охоронцем...
Ти будеш зі мною
Без краплі тривоги...
Зустріну з тобою
Щасливі дороги.
Поїхали з миром
Веселі знайомі...
Усі пасажири
Хотіли додому...
Блокпост... кілька кроків...
Та хлопців немало.
Були юних років...
А вже... воювали.
Щоб сонце не меркло...
Сказали: - Щасливо!
Та тут... справжнє пекло...
Накрили... всіх... міни!
Чи долям судилось?..
А Божий суд буде?!
Життя закінчилось...
Загинули... люди.
Спішила студентка...
І ще ж була пара!..
Маленька лебідка...
Якби ж тільки знала!..
Весь час шепотіла:
- Додому!.. Там - мама...
Дівчатко хотіло
Загоїти рану...
А матінка вдома
Так серденько рвала!..
Бо все невідомо...
Тихенько ридала.
- Маленька не дзвонить...
Мабуть... не скучала...
Не знала, як доня...
Від болю кричала!..
Така ось... не рідко...
Зі смертю картина.
- Ти... матір... сирітка...
Уже без дитини.
09.09.2016 р.
Фото з інету.