Зимы приход нам ожидать уж след.
Рыдая, осень ноженьки уносит.
Боярышник местами заалел,
Стесняется, что так вниманья просит.
Жалеет он, что ласковые дни,
Уходят в вечность, уступив прохладным.
Вокруг пустынно. Мы с тобой одни,
Нам ярких ягод красота отрадна.
Напомнил нам неугомонный час
Жар сгубленный, что молча улетает.
Уж нет его... Кто образумит нас?
Всех солнышка отсутствие пугает.
Валентина Лысич
http://www.stihi.ru/avtor/lysichvalya
Зими прихід уже чекати слід.
Понура пізня осінь із слізьми відходить.
Подекуди ще червоніє глід,
Немов соромиться, що так уваги просить.
Немов жаліє, що ті теплі дні
У вічність канули, натомість - прохолода.
Пустинно навкруги. І ми - одні,
Та з нами глоду терпкого яскрава врода
Нагадує про невгамовний час,
Про згублене тепло, якого вже немає.
Розгублені... Хто ж зрозуміє нас?
Тепла жаданого відсутність всіх лякає.