Димчо Дебелянов
ОФІРА
Переклад з болгарської — Любові Цай
Під блиском зір бучний бенкет весільний
у хвилях втоми зморено згасав,
і над серцями бог жаги всесильний
широкі крила владно простирав.
Ми мовчки увійшли до спочивальні,
де іншу учту нам ладнала ніч,
і, шати з себе скинувши вінчальні,
у шалій наготі згубили річ.
І перед ним не встояти й весталці,
незчулась я — до мене підступив,
пекучий жар мої відчули пальці —
у вогняний обруч мене схопив.
Відчула, як жарким цілунком губи
торкнулись білини моїх колін,
як хвилі шалу, пристрасті і згуби
в мені лунали, як жагучий дзвін.
Нестримного бажання дика сила
в крові звучанням гімну загула,
я впала, ніжна, трепетна й безсила,
склепівши вії, губи подала.
--------------------------------
Як спали вії томно пеленою,
розлився по губах липкий нектар,
і дим блідий курився наді мною,
мов я — новоосвячений олтар.
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
ЖЕРТВОПРИНОШЕНИЕ
В зори разискрен, брачний пир угасна
на морна вечер в тихите вълни,
и над сърца ни бог на жажда властна
крила широки властно наклони.
И мълком влезли в сънните покои,
де други пир ни готвеше нощта,
сами свалихме ний венците свои
и смутно спряхме — жад и нагота!
Той, властен и весталка да прелъсти,
пристъпи — и не сетих аз кога
вля сладък пламък в самите ми пръсти,
впил в огнен обръч моята снага.
Аз чух възтожни устни да се впиват
по мойте бели свежи колена,
и вопли пламенни да ме заливат
като вълната — пламенна вълна.
И в буйно пожеланье взор извила,
в кръвта си чула химна да звучи,
аз паднах нежна — и със сетна сила
протегнах устни и закрих очи.
--------------------------------
Когато сепнах клепки уморени,
по устните ми лепнеше нектар,
и бледен дим се виеше над мене,
като над новоосветен олтар.