На нас падає небо,
Наче ми в Скандинавії
І блукаємо стежками
Небачених гір.
Спогади всі зітремо -
Шляхами і гравієм,
Світанковим мереживом
Знов згасаючих зір.
Чому ж падає небо? -
Бачиш - нас запроторено
В лабіринти заплутаних
Божевільних дрібниць.
Чи на дно ми пірнемо?..
Або ж з небом домовимось -
Трохи часу відсудимо
Не робити дурниць...
Нехай падає небо!
Це не вперше трапляється,
Як інакше згадаємо -
Ми атланти земні!
Відтоді ми зростемо,
Серце більше не крається,
І себе ми здолаємо,
Досягнувши мети!