* * *
Я знаю, що знати не можна людського у Бозі.
Не можна – людського у птасі. Не можна – мені.
Довкола останнього світу йдучи по дорозі,
ВознОшуся вгору і вниз, попри ночі і дні.
I так мені страшно, мов зроду іще не ходила.
Несу перебуте в безоднях знамено лиця.
Коли я ще вміла втрачати, я втратила крила,
Щоб бути, як всі. Щоб не знати себе до кінця.
============================================
Марианна Кияновская
* * *
Невозможно людское познать по касательной к Богу.
И у птицы – людское найти. И меня – не вини.
К пределу последнего света, собравшись в дорогу,
То в гору, то вниз я шагаю и ночи, и дни.
И страшно мне так, будто трачу впустую усилья
Знаменье нести обретённого в безднах лица.
И, терять не умея, я отбросила жертвенно крылья
Обезличенной быть, чтоб не ведать себя до конца.
=================================================
Перевод с украинского Александра М. Кобринского =
Каркай Икс Сибино.