Димчо Дебелянов
Надходять і вертають знов...
***
Переклад з болгарської — Любові Цай
Dis-moi, dis-moi guerrirai-je
De ce qui est dans mon coeur...
Francis Jammes
Надходять і вертають знов, мов хвилі навісні здаля,
що п’яне море їх не втрима і розсилає навсібіч,
під ступнями важкими в них звенить натомлена земля,
тут кожний день без відпочинку, безсонна кожна ніч.
То хто вони? — Без імені — й ти невідомий з-поміж них,
ти тонеш в грубощами скутих розвагах їхніх і жалях —
смиренно ждеш святковий день, коли луна кривавий сміх,
як над тобою просурмить і провіщує доля жах.
Як дивно: у буремний час негода так шумить,
коли усі — хоч заодно, та кожен — сам на сам,
щемливий вірш на ум прийде, і шепчеш ти в цю мить
рядки елегій, що придумав Francis Jammes.
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
Прииждат, връщат се...
Dis-moi, dis-moi guerrirai-je
De ce qui est dans mon coeur...
Francis Jammes
Прииждат, връщат се, шумят като разлените вълни
на взбунено море, пияно от несдържната си мощ,
под тежките им стъпки сякаш морната земя звъни,
тук всеки ден е ден без отдих, безсънна всяка нощ.
Кои са те? — Безименни — и ти безимен между тях
потъваш в жалбите им глъхнали и в грубите им веселби —
и чакаш примирено празника на кървавия смях,
когато и над твоя свят съдбата мрак ще протръби.
И как е странно в грохота на тоя вихър лих,
където всички са един и всеки все пак — сам,
да си припомниш, да пришъпнеш някой плачещ стих
из кротките елегии на Francis Jammes.
22 февруари, 1916 г. Към Солун