А мертві посміхаються з світлин,
Вони живі і вічно будуть жити,
Дивись, а за спиною — дим,
І хтось несе вже поминальні квіти.
Ось ми разом. А тут вони одні,
Про щось говорять, наче чую голос,
Тоді так холодно було, у ті зимові дні,
Мов не Хрещатик, а Північний полюс.
І знов зима, летовище Донбасу,
Війна, війна, і дим, той самий дим!
Вони із сотні, що піде дочасу
Із тих світлин всміхаючись усім.