Ти вважаєш, що гарні слова – дурниця?
Я кажу про любов, а ти – смієшся.
Та хіба ж я винен, що ти – білолиця?
Навіть сміху твого соромиться серце...
Починаю для тебе писати вірші –
Серед ночі любов олівці ламає.
Ти читаєш – смієшся іще більше.
Може, пісню співати? Я вже й не знаю...
Та мені до вподоби весела вдача:
Ти зі мною – собою бути повинна.
Усміхайся і смійся – я все пробачу,
За такого, як ти, всміхненого сина...