Занадто довго я була сама...
Жила,як вміла...падала й вставала...
Коли ж в вікно постукала зима,
То я її спочатку, й не впізнала...
Моя ти леле! як же я впущу,
Тебе, холодну... у самотню хату?!.
Та я ж собі ніколи не прощу,
Що так от доведеться зимувати!..
Розпалюю жаркий вогонь в печі!...
Щоб розтопить на вікнах з льоду скельця...
І, може... хтось, таки, зайде вночі,
Погрітися коло мойого серця?...
Бо знаю я, що не одна така...
Самотніх душ на цій землі - багато...
...Коли ж удвох - то і зима м"яка,
Бо затишком огорне рідна хата!...